Примітки до історії козаччини з приводу книжки: Бесіди про часи козацькі на Україні, Чернівці, 1898, с.159, 12° / М. С. Грушевський // Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін. – Львів: Видавництво "Світ". – 2004. Т. 6. – C. 558–568.
Публікується за виданням: Грушевський М. Примітки до історії козаччини з поводу книжки: Бесіди про часи козацькі на Україні, Чернівці, 1898, с. 159, 12° // ЗНТШ. – Львів, 1898. – Т. XXII. – Кн. II. – С. 1–14. Передрук зі збереженням первісної пагінації: Розвідки і матеріали до історії України-Руси. – Львів, 1900. – Т. 3.
Рецензія М. Грушевського з’явилася наступного ж року після виходу в світ курсу лекцій Антоновича “Бесіди про козацькі часи на Україні”, Судячи з тексту рецензії, її автор не був утаємничений в обставини появи та дружу тексту книги (детальніше про ці обставини див.: Антонович Д. Дещо про “Виклади про козацькі часи на Україні” та про історичні погляди проф. Антоновича // Антонович В. Про козацькі часи на Україні. – К.., 1991. – 12–16). Зокрема, М. Грушевський, очевидно, достеменно не знав, що “Бесіди” постали не внаслідок цілеспрямованих зусиль його вчителя, натомість як результат конспектування україномовного курсу лекцій, виголошеного В. Антоновичем у 1895–1896 рр. у Києві й відредагованого та видрукуваного, ймовірно, без відома В. Антоновича. Тому М. Грушевський обговорює книгу (в якій, до всього, не було зазначено ім’я автора), не враховуючи цього важливого чинника. Утім, не викликає сумніву, що вчений як блискучий знавець історіографічної ситуації в ділянці української історії здогадувався, чиє ім’я з політичних міркувань видавці не вмістили на оправі книги: надто вже виразним був перегук багатьох концептуальних положень “Бесід” з попереднім козакознавчим доробком В. Антоновича. З аналогічної причини промовчав і сам М. Грушевський, полемізуючи лише зі знеособленим “автором.
Обговорюючи “популярну книжку”, вчений не мав наміру окремо зупинятися на всіх представлених у ній проблемах. Зосередився лише на двох вузлових аспектах – на генезі українського козацтва та реформі Стефана Баторія. З решти питань він подав короткі, але концептуальні зауваги, виявивши при цьому звичну для себе толерантність до автора, якої іноді так бракує сьогоднішнім науковим дискусіям.
Найприкметкішою рисою рецензії М. Грушевського є її дослідницький характер. Учений подає обґрунтоване власне бачення заторкнутих ділянок історії українського козацтва, передовсім генези та впровадження козацького реєстру. До того ж, як і у випадку зі статтею “Хмельницький і Хмельниччина”, заявлені у рецензії спостереження лягли в основу розгорнутих концепцій, вплетених у тканину синтетичної “Історії України-Руси”. Тож зазначену рецензію можна розглядати як своєрідну апробацію М. Грушевським своїх концептуальних напрацювань.
Окремих історичних осіб та вчених прокоментовано в примітках до статей “Матеріали до історії козацьких рухів 1590-х рр.” та “Гетьман Богданко”.
Бібліотека
адреса матеріалу: 
Попередній перегляд:
