[Промови на українській маніфестації у Києві 19 березня 1917 р.] / М. С. Грушевський // Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.. – Львів: Видавництво "Світ". – 2007. Т. 4. Кн. 1. – C. 3 - 4..
Вперше всі промови опубліковані у великій оглядовій статті “Українська маніфестація в Києві” в газеті: Нова рада. — 1917. — 25 березня*. — № 1. — С. 2—3.
Промова біля будинку Міської Думи видрукувана перед тим у статті “Свято вільної України 19-го березоля у Києві” в газеті: Вісті з Української Центральної Ради у Києві. — 1917. — 21 березня. — № 2. — С. 1.
Разом з передруком змісту “Вістей” ця промова подана в журналі: Український історик. — 1978. — Ч. 1—3. — С. 152.
Увійшла також до збірки: Грушевський М. На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріали / Редакція і вступна стаття Любомира Р.Винара. — Нью-Йорк; Львів; Київ; Торонто; Мюнхен, 1992. — С. 195—196.
Усі три промови за “Новою радою” з розлогим оглядом маніфестації передруковані в журналі: Український історик. — 2002. — Ч. 1—4. — С. 71—77.
Подається за першодруком.
Промови були виголошені на українській маніфестації — першому масовому громадсько-політичному заході, організованому Українською Центральною Радою (УЦР). У ній взяло участь понад 100 тис. осіб (майже чверть населення міста) — українці-вояки, робітники, студенти, гімназисти, члени українських організацій, бранці-галичани тощо. Учасники зібралися біля Володимирського собору, заповнили також Бібіковський бульвар (тепер бульвар Шевченка) та вул. Володимирську біля Університету св. Володимира. М.Грушевський згадував пізніше: “Весь Київ, можна сказати, виступив: одні в процесіях, інші на них дивитись” (Грушевський М. Спомини // Київ. — 1989. — № 8. — С. 141). Колони маніфестантів, прикрашені жовто-блакитними прапорами, національною символікою, пройшли вулицями Володимирською та Фундуклеївською (тепер Б.Хмельницького) на Хрещатик до будинку Міської Думи, на балконі якого зібралися представники нової міської влади. Почалися імпровізовані виступи. Слово перейшло до М.Грушевського. Д.Дорошенко згадував: «Все стихло. Піднесеним голосом, — де він у нього взявся! — немов в якомусь натхненні, закликав нас Грушевський, щоб ми всі тут присягли під прапором Шевченка, що будемо боротись і не складемо зброї, аж поки не виборемо рідному краю автономії. Ми всі стали на коліна, підняли руки вгору і заприсягнули. Тут ентузіязм досяг найвищої хвилі. Юрба схопила Грушевського на руки і понесла на другий поверх Думи, на балькон, і звідти показали його народові. З тисячів грудей залунало: “Слава батькові Грушевському!”» (Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914—1920). — Львів, 1923. — Ч. 1. — С. 75). Михайлівською вулицею маніфестанти піднялися на Софійський майдан, де відбулося Українське віче. На ньому виступили українські діячі М.Міхновський, М.Стасюк, С.Веселовський, М.Єреміїв. До слова знову був запрошений М.Грушевський, який закликав до утвердження українського народовладдя у Федеративній Російській Республіці.
Враження про маніфестацію та обставини, за яких він промовляв до народу, подав у своїх “Споминах” і сам М.Грушевський: “Коли ми зблизились перед Думу, з балкона її почались промови до маніфестації. [...]. Імпровізував і я коротку промову. Говорив я про велику хвилю, що надійшла і положила на наше покоління великий історичний обов’язок, котрий мусимо виконати, закликав присягтись перед прапорами, перед котрими я промовляв, перед лицем Тарасовим, що ми сьому обов’язково віддамо всі сили. Говорилось дійсно з душі радісної і бадьорої, і приймалось в щирості і повазі. Коли наша група підійшла до балкона Думи [...], почали кричати, щоб я промовляв з балкона. З думського будинку прийшло кілька людей, щоб провести мене, але мене взяли на руки і так понесли через думський будинок, по сходах на балкон. [...] По сім я промовив кілька слів до маніфестації, котрі, очевидно, мало кому були чутні, в тім роді, що ми дякуємо за привітання і раді будемо спільними силами будувати новий свобідний лад, і маніфестація пішла далі, мене ж всадили на дрожку й повезли скоренько на Софійську площу, щоб там зайняти місце для промови, бо потім не можна було б пробитись через натовп процесій. На площі не було ніяких приспособлень для промовців. Навколо Богдана стояли дрова в сажнях. Вони мали служити трибунами. На одну з сих трибун виліз я, на сусідні — інші оратори” ( Грушевський М. Спомини // Київ. — 1989. — № 8. — С. 140-144).
Віче на Софійському майдані ухвалило підготовлені Центральною Радою резолюції, в яких віталося відновлення народовладдя, висловлювалася підтримка Тимчасовому урядові та сподівання, що він негайно скличе Установчі збори, котрі мають ствердити заведення автономного ладу в Україні. Центральній Раді доручали порозумітися з Тимчасовим урядом. Українська маніфестація засвідчила злет українського національно-визвольного руху, її мета — виявити масовий характер руху — була цілком досягнута. М.Грушевський назвав день маніфестації найяснішим, найрадіснішим днем свого і українського життя взагалі.
Бібліотека
адреса матеріалу: 
