Грушевський М. С.

Чи Україна тільки для українців? / М. С. Грушевський // Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.. – Львів: Видавництво "Світ". – 2007. Т. 4. Кн. 1. – C. 23 - 24..

Вперше опублікована в газеті: Нова рада. — 1917. — 15 квітня. — № 15. — С. 1. Підпис: М.Грушевський.

Через недосконалу коректу та поспіх у газетному варіанті пропущений фрагмент тексту. Статтю з виправленнями автор вніс до збірки “Вільна Україна” (K., 1917. — С. 13 — 14).

Невдовзі за збіркою статтю передрукував львівський часопис: Шляхи. — 1917. — Зш. 5—8. — С. 384—385.

Серед інших передруків див.: Грушевський М. На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріали / Редакція і вступна стаття Любомира Р. Винара. — Нью-Йорк; Львів; Київ; Торонто; Мюнхен, 1992. — С. 138—140; Великий Українець. Матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського / Упоряд. А.П.Демиденко. — K., 1992. — С. 108—110.

Подається за збіркою: Вільна Україна. — K., 1917. — С. 13—14.

Приводом до написання статті було занепокоєння М.Грушевського існуванням радикального крила українського руху, яке залишалося поза рамками Центральної Ради: «Дві течії з сього боку ми вважали небезпечними, — писав він, — крайній український націоналізм (“Україна для українців”) і споріднене з ним самостійництво (“Самостійна Україна”)» (Грушевський М. Спомини // Київ. — 1989. — № 9. — С. 120).

Про те, чи є серед українського руху течія “Україна для українців”, допитувалась російська демократія Києва напередодні Українського національного конгресу, а “в пресі висловлялись побажання, щоб мотиви, змагання і значення українських націоналістичних течій були вияснені в інтересах самого українського руху” (Там само).

Провідником самостійництва як політичної течії був М.Міхновський, голова Української народної партії (УНП). Самостійники створили Український військовий клуб ім. гетьмана П.Полуботка й вели пропаганду щодо створення національної армії. М.Грушевський вважав самостійництво надто радикальним і навіть небезпечним для української справи.

Пізніше, коли він писав спогади (1924 p.), навіть назвав цей рух фашистським. Хоча сучасні дослідники, зокрема В.Верстюк, не розглядають самостійників як альтернативу Центральній Раді (Верстюк В. Михайло Грушевський: Політична публіцистика 1917 року / / Український історик. — 2002. — Ч. 1—4. — С. 284).

Дві точки зору щодо ролі представників самостійницького спрямування у становленні Центральної Ради див.: Верстюк В.Ф. Українська Центральна Рада: період становлення // УІЖ. — 2007. — № 2 .— С. 23—46; Турченко Ф.Г. Утворення Української Центральної Ради: джерела та їх інтерпретації // Там само. — С. 63—77; Його ж. Микола Міхновський. Життя і Слово. — K., 2006.

Стаття гостро критикувала одну з програмних тез очолюваної М.Міхновським УНП як таку, що лише шкодить українській справі. Голова Центральної Ради заявив рішуче “ні” спробам посварити українців з іншими народами, що живуть в Україні. Він стверджував, що Україна буде рідним домом для всіх націй, що живуть у ній і працюють на її добро. Подальший розвиток Української революції призвів до трансформації українського самостійництва. Утворена в грудні 1917 р. Українська партія самостійників-соціалістів (УПСС) у своїй програмі відмовилася від виключно націоналістичних гасел, зайняла виважені державницькі позиції, проголосивши своєю метою побудову Української незалежної держави. Вона стала однією з партій українського національного табору, брала участь у розбудові і захисті української державності впродовж 1917—1921 pp.

Пов'язані документи:

Передрук (с.105–107) : Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть (1991)

Грушевський, М. С.