MYKHAILO HRUSHEVSKY DIGITAL ARCHIVES


е-АРХІВ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО


Розділи

Деталізований пошук
Дати

Листи

      
Останні випуски праці проф. Жуковича про релігійні відносини XVII в. Грушевський М. С.
Бібліотека
адреса матеріалу: http://hrushevsky.nbuv.gov.ua/item/0001152

Грушевський М. С.

Останні випуски праці проф. Жуковича про релігійні відносини XVII в. / М. С. Грушевський // Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін. – Львів: Видавництво "Світ". – 2007. Т. 8. – C. 217 - 223.


Публікується за виданням: Грушевський М. Останні випуски праці проф. Жуковича про релігійні відносини XVII в. // ЗНТШ. – Львів, 1909. – Т. LХХХѴІІ. – Кн. І. – С. 182–185.

М. Грушевський цілком вірно виділив в останніх випусках праці П. Жуковича три взаємопов'язані, але окремі теми: історія боротьби православних з унією, історія козаччини та історія сеймування. Відповідно, історики розробляли ці три теми окремо. Боротьба за легалізацію Православної церкви в Речі Посполитій цього періоду та спроби полагодження стосунків між православними й уніатами детально розглянуті в ґрунтовній праці Казімежа Ходиніцького (Chodynicki К. K ościół prawosławny а Rzeczpospolita Polska. Zarys historyczny 1370–1632. – Warszawa, 1934. – S. 419–557. Rozdział IV: Nielegalne wskrzeszenie metropolji).

Центральна подія тогочасного церковного життя на українських землях – собо¬ри 1629 року – стала предметом уважного вивчення з боку дослідників: Długosz Т. Niedoszły synod unicko-prawosławny we Lwowie 1629 r. // Collectanea Theologica. – Lwów, 1938. – T. XIX. – S. 479–506; Хома І. Київська митрополія в берестейськім періоді. – Рим, 1979. – С. 77–120. Розділ II: Ідея спільного синоду 1629 р. Цьому сприяли публікації нових документальних матеріалів з їх історії: Крипякевнч І. Нові матеріяли до історії соборів 1629 р. // ЗНТШ. – Львів, 1913. – Т. СХѴІ. – С. 5–39; Monumenta Ucrainae Historica / Collegit metropolita Andreas Śeptyckyj, edidit metrop. Josephus Slipyj. – Romae, 1971. – T. IX–X (1075–1 632). – Supplementum. – P. 690–747.

З-поміж праць, присвячених діяльності українських козаків, крім згаданих М. Грушевським розвідок Стефана Рудницького (Рудницкий С. Козацко-польска війна р. 1625. Історична розвідка // ЗНТШ. – Львів, 1897. – Т. XVII. – С. 1–42; Рудницький С. Українські козаки в 1625–30 рр. Критично-історичні розвідки // ЗНТШ. – Львів, 1899. – Т. ХХХІ–ХХХІІ. – С. 1–76), варто назвати пізніші публікації Івана Крип'якевича (Крипякевнч І. Козаччина в політичних комбінаціях 1620–1630 рр. // ЗНТШ. – Львів, 1914. – Т. СХѴІІ–СХѴІІІ. – С. 65–114) та узагальнюючу роботу Богдана Барановського (Baranowski R. Polska a Tatarszczyzna w latach 1624–1629. – Łódź, 1948).

Остання тема – історія сеймування, яка є ключовою в рецензії М. Грушевського, стала об'єктом дослідження з боку польських істориків щойно в 1970–1980-х рр. З восьми сеймів, які відбулися впродовж 1626–1632 рр., лише сейм 1627 р. досі не дочекався спеціального монографічного опрацювання. Попри залучення ширшого кола джерел, у працях дослідників парламентаризму в Речі Посполитій цього періоду картина сеймової боротьби за православну справу майже не відрізняється від оцінок, поданих М. Грушевським у рецензії.

Ще перед першим сеймом 1626 р. врегулювання ситуації з Православною церк¬вою обговорювалося на сеймиках, зокрема холмський виступав проти надання владицтв "плебеям" (Kwak J. Sejm warszawski 1626 roku. – Opole, 1985. – S. 45–46). Уже на початку самого сейму у своїй промові перемиський католицький єпископ Ахацій Гроховський як сенатор 30 січня виступив проти православних, які, на його думку, були причиною неспокою на східних землях Речі Посполитої (Ibid. – S. 69). 11 лютого маршалок Посольської ізби передав королю 10 пунктів egzorbitancji, з-поміж яких 6-й стосувався православ'я: посли вважали, що настав час остаточно врегулювати проблему, офіційно визнавши свободу культу православним та зрівнявши їх у правах з католиками, а також відновивши духовну ієрархію на чолі з власним митрополитом (Ibid. – S. 94). У відповідь король заявив, що врегулювання справ православних можливе лише після узгодження позицій уніатів і православних на спільному синоді (Ibid. – S. 96). 20 лютого повторно подано пункти королю, в яких щодо православної релігії зазначено: синод не матиме результату через відмову взяти участь у ньому православних владик (Борецького і Смотрицького), тож простіше повернути православним колишні права й привілеї. Було висунуто також вимогу надавати уніатські єпископства лише шляхті (у зв'язку з тим, що отримали єпископства плебеї: Холмське – Федір Мелешко і Пінське – Юрій Міхулович у 1626 р.). Проте відповідь короля залишилася незмінною (Ibid. – S. 98). Наприкінці лютого на сейм прибуло козацьке посольство, яке 6 березня під час аудієнції в Сенаті також домагалося офіційного статусу православній ієрархії, але й їхнє прохання не задовольнили (Ibid. – S. 86–87). У підсумку через значні розбіжності між православними й уніатами і відсутність згоди між послами проект "заспокоєння грецької релігії" не був ухвалений у вигляді конституції. На спільному колоквіумі сенаторів і послів останні погодилися відкласти справу врегулювання статусу православної релігії на наступний сейм, з приводу чого король висловив задоволення (Ibid. – S. 101–102). 31 березня король універсалом скликав синод до Кобрина, але православні представники туди не прибули (Ibid. – S. 113–114).

На другому сеймі 1626 р. в Торуні православне питання не було предметом обговорення: не піднімали його ані посли українських воєводств, ані козаки. Натомість останніх неодноразово згадували напередодні сейму та під час сеймових виступів і дискусій, головним чином у контексті оборони України: Seredyka J. Sejm w Toruniu z 1626 roku. – Wrocław; Warszawa; Kraków, 1966. – S. 18, 57, 65. Пропонували залучити їх до участі у війні зі Шведським королівством ((Ibid. – S. 73, 111, 115). Козацьке посольство, яке прибуло на сейм, у своїх проханнях до короля й Ізби релігійного питання не торкалося (Ibid. – S. 125–127).

Під час сейму 1627 р. в Посольській ізбі дискутувався проект щодо Православної церкви (йшлося, очевидно, про легалізацію православної ієрархії). Будучи підтриманий і православними, і уніатами, він був представлений для обговорення на конклюзії, але не прийнятий, очевидно, в результаті опору короля і деяких духовних (можливо, і світських) сенаторів. Був ухвалений лише окремий рецес “Religia Grecka”, за яким справа відкладалася на наступний сейм і в якому зазначалося, що обидві сторони до того мали залишатися в спокої: Seredyka J. Sejm zawiedzionych nadziej. – Opole, 1981. – S. 70–71. 3 позиції православного посла на цей сейм, волинського чашника Лаврентія Древінського, можна зробити висновок, що православні (спільно з протестантами) у своїй політичній діяльності перейшли на позиції збереження існуючого стану, вбачаючи в шляхетському консерватизмі захист від наступу католицизму (Ibid. – S. 113).

У ході першого сейму 1629 р. справа “грецької релігії” була висунута традиційно поміж інших egzorbitancji, король же в черговий раз відклав її до генерального синоду: Filipczak-Kocur A. Sejm zwyczajny z roku 1629. – Warszawa; Wrocław, 1979. – S. 49. Більше уваги і перед, і під час сеймових дебатів привернули запорізькі козаки, причому як з огляду на їх участь у кримських міжусобицях, так і в контексті їх використання у війні зі Швецією (Ibid. – S. 12, 27, 28). Зокрема, на сеймі запропонували скерувати 3 тисячі козаків на прусський театр воєнних дій і застосувати їхні чайки для боротьби зі шведським флотом (Ibid. – S. 69, 72–73). Проект конституції про “заспокоєння грецької релігії” був вироблений наприіфщі сейму у вузькому колі послів за активної участі унійного київського архімандрита Иосифа Баковєцького. Авторами проекту були волинський підчаший Лаврентій Древінський, київський земський писар Федір Проскура Сущанський і брацлавський підсудок Михайло Кропивницький, крім них, дід документом підписалися кільканадцять православних послів і віленський ігумен Иосиф Бобрикович. Згідно з проектом задля заспокоєння релігійних конфліктів передбачали скликати генеральний синод у Львові на 28 жовтня 1629 р., якому мали передувати окремі синоди 9 липня: православних – у Києві, уніатів – у Володимирі; кожен з синодів тривав би два тижні. Ухвали львівського синоду планували представити на найближчому звичайному сеймі. Через важливіші справи проект не лише не затвердили, але й не розглядали в Посольській ізбі. Лише після сейму король, за погодженням з уніатським київським митрополитом Вельямином Рутським, видав універсал про скликання спільного синоду. Причому на відміну від проекту в королівському універсалі синод трактувався як засіб прилучення православних до Католицької церкви, а його рішення мав затвердити король (Ibid. – S. 92–93).

Осінній сейм 1629 р. займався здебільшого податковими проблемами, інших питань (у тому числі й релігійних) не торкався: Seredyka J. Rzeczpospolita w ostatnich latach panowania Zygmunta III (1629–1632). Z aiys wewnętrznych dziejów politycznych. – Opole, 1978. Rozdział II: Listopadowe obrady i uchwały. S. 27–51.

На сеймиках перед сеймом 1631 p., які відбулися восени 1630 р., православну справу відстоювали вишенський, житомирський і луцький сеймики, наголошуючи на кривдах з боку жовнірів, які збезчестили монастир св. Миколая в Києві. Крім того, луцький сеймик виступав за рівноправ'я православних та уніатів, а житомирський сеймик наказав своїм послам не допускати жодних дискусій до вирішення сеймом справи "заспокоєння грецької релігії" (Ibid. – S. 82). Незважаючи на це, під час сейму питання не стало предметом спеціального обговорення, його навіть не згадано в королівській пропозиції (Ibid. – S. 99). Хоча православна справа пунктиром проходила через сеймові наради, зокрема у своїй промові Станіслав Конєцпольський зазначав, що козацький рух отримав народну підтримку саме через відкладення релігійних питань ("praetextu religionis wszystka czerń do nich idzie") (Ibid. – S. 82). Формально справа знову була відкладена до наступного сейму, проте конституцією "Religia Grecka" відновлені гарантії миру не лише визнавцям православного обряду (подібно до конституцій попередніх сеймів, зокрема 1623 і 1627 років), але й православним священикам (тобто опосередковано визнано існування православної ієрархії) (Ibid. – S. 8. 122). Вважається, що саме на цьому сеймі, незважаючи на гострі виступи сенаторів щодо козаків і православних, король, керуючись політичними міркуваннями, остаточно взяв курс на погодження з останніми (Ibid. – S. 123).

У ході весняного сейму 27 березня 1632 р., під час аудієнції козацьке посольство домагалося передусім "заспокоєння грецької релігії", виступаючи від імені православних мешканців як України, так і Литви. Посли публічно засудили втручання козаків до релігійних справ як приналежних до компетенції шляхти, але це не було позицією всієї Посольської ізби (Ibid. – S. 169). Уже після сейму король у відповіді на окремий лист від Війська Запорізького писав стосовно кривд, яких зазнає православна релігія: засуджував за виступ від імені одновірців Литви, підкреслював, що йому невідомо про жодні утиски, але декларував, що зажадає від уніатського єпископату пояснень та зобов я-же його дотримуватися засади – ніхто не може бути переслідуваний за православне визнання (Ibid. – S. 177).

Таким чином, підтвердилася думка, на якій М. Грушевський наголошував у рецензії: православне питання на сеймових засіданнях 1626–1632 рр. піднімалося вкрай рідко.

Highslide JS

Попередній перегляд:         Завантажити - 5.251 Mb

Довідки про авторів:

 ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ

Довідки про персоналії:

 ЖУКОВИЧ ПЛАТОН МИКОЛАЙОВИЧ
  • Джерело публікації: Грушевський М. С. Твори. Т. 8 (2007)
  • Статті збірника в е-Архіві

  • Грушевський, М. С. (Грушевський Михайло Сергійович)

    Персоналії:

    Жукович Платон Миколайович (Жукович)

     

    Всі права захищені ©

           

    Розробка сайту та програмно-технологічна підтримка: Катерина Лобузіна