Іван Труш / М. Жук // Шквал: Додаток до газети "Чорноморська комуна". – Одеса, 1930. – № 2 (236). – 11 січня. – C. 12.
Текст статті Михайла Жука:
"Року 1899, ще бувши учнем київської рисункової школи, – я познайомився з молодим ще тоді, але викінченим художником Іваном Трушем. Ентузіяст мистецтва, енергійний, з молодим довір'ям та силою Іван Труш викладав рисунок та малювання (правда, недовго) у тій таки школі.
Майже, з того часу ми були знайомі аж до початку імперіялістичної війни, коли західна Україна стала примушеним "ворогом" України тутешньої. Іван Труш, родом із західньої України, майже всю найголовнішу частину свого життя перебув у Львові. Художню освіту дістав у Кракові, працював і в Парижі, і в Мюнхені... Часто приїздив на Україну, шукаючи аромату "минулого" в пам'ятках української старовини. Року 1905 був за редактора журналу "Артистичний Вісник" (виходив у Львові), де гаряче обстоював перед філістерським громадянством потребу розвинути образотворче мистецтво на Україні. Це був той рік, коли в Західній Україні гадали, що настав кінець царизмові, що нарешті Україна матиме якісь свої права на культурний розвиток. Але мрії були дуже недовгі. Жорстока реакція перемогла і старий П'ємонт – Галичина – зайняв своє попереднє місце.
Що то був за П'ємонт, видно хоча б з того, що подає сам Труш у своїй статті про "потребу українського музею" – "Поки наше суспільство переконається в потребі українського художнього музею у Львові та подбає про потрібні фонди, то нас ще довго показуватимуть чужі пани в своїх музеях, як показують тунгуську, ґотентотську, індіянську культуру тощо".
Як громадянин, Труш відограв чималу культурну ролю в житті українського осередку у Львові, то впорядковуючи худвиставки, то своїми статтями, то худ. гуртком для молоді. Як художник Труш належав і належить до імпресіоністичної школи, з прекрасною технікою рисунку та кольорах. Багато його портретів, як проф. Антоновича, Грушевського, Лисенка, Лесі Українки – виконано з європейським смаком, його пейзажі – блискучі кольоритом та технікою виконання, завжди розкуповували на всіх виставках, надто серію кримських пейзажів. У жанровій картині – Труш теж не останній майстер. Його велике полотно з гуцульського побуту "Гагілки" таке живе й рухливе, що може конкурувати з найкращими речами цього напрямку.
За чимале своє життя Труш намалював багато речей, як з українського, так і загально-людського побуту. Сотні його полотен порозходилися по приватних збірках та польських галеріях, і найменше дісталися до скарбниці українського народу. Такі були часи, такі умови українського життя. Як останній акт тих умов – художник мусів емігрувати до Америки. Це вже сталося тепер, за "дружніх" часів польсько-пілсудського панування, що обіцяє Радянській Україні "рай" у своїх обіймах".
Статтю проілюстровано творами Івана Труша: "Автопортрет", "Портрет дружини художника", "Зруб лісу" та "Портрет дівчинки" (останній є репродукцією портрету Катерини Грушевської).
Бібліотека
адреса матеріалу: 
Попередній перегляд:
